Те, кто сознательно отказался от правды

Павел Казарин Ведущий телеканала ICTV, обозреватель Крым. Реалии, ведущий Радио НВ Просоветский человек опаснее советского. Потому что не притворяется порядочнымНВ публікує уривок нової книги Павла Казаріна «Дикий Захід Східної Європи»Радянська людина могла бути щиро переконана в тому, що масових репресій у 30-ті роки не було.

Що Катинь — діло рук вермахту, а не радянських розстрільних команд. Що каральна психіатрія — це наклепи Заходу. Що компартія щиро будує державу загального процвітання.Врешті-решт, що ми хочемо від радянського обивателя? Затиснутого між роботою та домівкою, між чергою за гарнітуром та спробою дістати продуктовий дефіцит? Інформаційна залізна завіса була щільна й застила будь-яку альтернативну картину світу.

Навколишня реальність була вибудована до його народження, система пропаганди відлагоджена задовго до того, як він почав перейматися якимись запитаннями. У нього просто не було іншої реальності, крім тієї, в якій він існував. Але щойно герметичний купол взявся тріщинами — Радянський Союз почав розповзатися по швах.Пострадянська людина, що ностальгує за СРСР, — це явище геть іншого ґатунку.Бо в багажі нового обивателя — дев’яності роки.

Час, коли відкривалися архіви. Коли з’являлися інтерв'ю дисидентів. Коли було оприлюднено інформацію про масштаби репресій.

Коли жодних ілюзій щодо радянської системи придушення інакодумців вже не лишилося.Пострадянській людині навіть не доводилося шукати інформацію про ту систему, що була вибудована в СРСР. У дев’яності ці дані стали мейнстримом — вони лунали з усіх екранів і з усіх газетних шпальт. Вони були головним змістом виборчих кампаній і нового порядку денного.Радянська людина могла виправдовувати радянський лад через незнання.