Ми в пеклі: щоденник матері у заблокованому Маріуполі

Бомблять сильно. Світла і води немає вже другу добу. Але ми тримаємось.

Сьогодні ____ приходила, ми поділилися їжею. Найстрашніше – не знати, що відбувається. Дуже любимо тебе, сподіваємося, що в тебе все гаразд”.“Доброго ранку, синочку! Зараз 8:20, 4 березня.

Ми пережили ще одну ніч. Сьогодні вночі майже не спали, бомбили нещадно. Здається, дуже близько.

Дуже страшно загинути і лишити тебе одного. Але вже ранок – і ми живі. Газ, дякувати Богу, є.

Більше нічого нема. Дуже сильно тебе любимо, бережи себе, наш рідний!”Маріуполь. Фото: АР“Синку, зараз 9:33.

Ми в порядку. У квартирі 15 градусів, але ми зараз попрацювали та зігрілися. І ще раз зраділи своїй запасливості.

Знайшли ящик гірлянд із батарейками та один ліхтарик! Тепер ми зі світлом. Якщо наші телефони сядуть, давай домовимося, ти пробуватимеш дзвонити на телефон дідуся у 12 дня і 9 вечора, ми будемо його включати в цей час. Любимо тебе”.“От такий жах.

Я щодня боюся, боюся завтра. Боюся спати, страх, що завтра бомбитимуть і в черзі за водою не встигнемо сховатися. І ще так гидко від мародерів, які в перші дні зламували все поспіль і грабували усі магазини.

І тягли, тягли. Сумки з парфумами з Брокарду (його спалили), дублянки з Папа Карло, ящики оселедця, капусту у відрах, дитячі памперси. Тягли і з нашого будинку, навіть біленька тітка Ніна з нашого будинку, що годує котів.

Жах, серед цих людей ми живемо! Це відбувалося тому, що поліцейські були на фронті, а тепер, тато чув, що з’явилася можливість патрулювати, їх відловлювати та знімали штани, щоби ходили з голою ж. Любимо тебе дуже! Цілуємо тебе з татом, до завтра, мій рідний!”Фото: АР“Синочку, мій рідний, привіт! Ми живі і наше пекло триває. Сьогодні 10 березня.