Страшно подумати скільки жителів півмільйонного міста ще загинуть у цьому пеклі – розповідь мешканки Маріуполя

опублікований полком “Азов”.Мій двоюрідний брат залишився там назавжди. Смерть його застала біля хлібного кіоску. Він ішов по воду.

Його маленький синочок хотів пити і їсти. Почався обстріл і знайомий мого брата прокричав: “Падай”. Вони впали у різні боки.

Сторона Ромки виявилася нещасливою. Туди прилетів снаряд. Мого брата, точніше те, що від нього залишилося, віднесли в гараж.Його дружина з маленьким сином у паніці виїхали з Маріуполя на чужій машині.

Зараз Ромкин син пише татові повідомлення. Жінка Ромки не змогла сказати хлопчику, що тата більше немає. Малюк – його копія.

Такий же спокійний, ґрунтовний та надійний.Батько Ромки про смерть сина дізнався нещодавно. Він прийшов у гараж і забрав годинник. Мені страшно навіть думати яким він побачив у цьому чортовому гаражі свого сина.

Годинник обов’язково треба передати маленькому Саві. Думаю, дядько Вітя тепер виживе. І поїде з Маріуполя.

Інакше як він віддасть онукові єдину пам’ять про його батька?Моя двоюрідна сестра Любаша живе на Черемхах. Її вулицю Лисенка жорстко обстрілювали та бомбили. Ми набирали її телефон у рідкісні хвилини зв’язку, поки були в Маріуполі, дзвонимо їй зараз із Чорноморська.

Вона недоступна. Нехай вона, її син, її чоловік, її сусіди та друзі виживуть.Нехай виживуть усі, хто зараз продовжує чинити опір смерті в цьому пеклі. Кому здається, що більше не залишилося сил, що боротися безглуздо і допомога йде надто довго.

Я знаю, я відчуваю, як їм страшно, як безнадійно самотньо і темно в холодному підвалі. Як боляче б’ють по серцю звуки обстрілів, як вони вважають вони вибухи і чекають, що скоро прилетить і до них.Яскрава весна та каламутно-чорне від диму небо.Покручені снарядами та обгорілі дерева, на яких не буде жодної бруньки. Дивна жінка на