Україна — це європейський стиль: як змінилася країна за п’ять років після Євромайдану

Бум стильних кав’ярень у Києві, стрімке збільшення перекладів іноземної літератури на українську, стильні люди на вулицях Києва і розвиток вітчизняного швейного бізнесу, шалена кількість нових україномовних груп. Все це почалося 5 років тому, 21 листопада 2013 року, коли люди вийшли на Євромайдан, котрий переріс у Революцію Гідності.

Ця збірка не про всі зміни, а лише про частину, яку видно протягом кожного прожитого дня, коли йдеш вулицею, включаєш радіо, дивишся, що читають люди.

У буремні часи, як ось під час Євромайдану, для людей важать маленькі радощі, скажімо, чашка кави. Так у Києві після 2014 року з’явилися нові кав’ярні, локальні винні бари та інші заклади. Після 2014 року кавовий Київ змінився радикально. Від центру до найвіддаленіших масивів повідкривалися стильні й сучасну кавові точки. А професія баристи (людина, яка варить каву) стала дефіцитною і добре оплачуваною. Ми дізналися історію створення декількох таких кав’ярень.

Минув рік відтоді, як кав’ярня відчинила двері. За цей час відремонтували приміщення, навчилися варити каву, зібрали папери й дозволи. Заклад назвали «1991. Місце вільних людей». Це трохи і про них самих — представників креативного класу, які вдихають життя в райони великих міст, і про всіх, хто щось робить, не чекаючи сприятливих обставин.

1991 — кількість добрих справ, яку власники задекларували втілити, ймовірно, разом із відвідувачами. Хтось може назвати це рекламою, Назар вважає це соціальною відповідальністю бізнесу. Кажуть, для них важливо не просто заробляти, а будувати навколо закладу спільноту.

Наприклад, у День захисту дітей вторговані на продажу кави гроші перерахували хворій дівчинці. Висадили квіти на двох клумбах, поставили неподалік закладу лавочку. Поставили надворі металеву миску з водою для собак. Хтось не оцінив жесту і вкрав посудину. Власники все ж не засмучуються. На малому бізнесі багато тримається, він має подавати приклад, вважає Назар.

На стінах — фотографії героїв матеріалів у виданні. «Хочемо, щоб відвідувачі закладу бачили, скільки класних людей у країні, щоб розуміли, що не все так погано і що стане краще, якщо працювати», — каже Ірина.

Найскладнішим у справі виявилося зрозуміти, як усе влаштоване. «Не вистачає спеціального центру (нехай і платного), куди люди, які хочуть відкрити бізнес, могли б звернутися, щоб зрозуміти, куди йти і що та в якому порядку робити. Ми все шукали самі, але ніколи не знаєш напевно, чи вже...