Три идентичности украинцев. Чего не понимает Путин и что держится в головах россиян

Виталий Портников ЖурналистЯ связываю жестокость со стороны российского режима, которую мы увидели по Украине, если хотите, с невыполнением Украиной одного условия Москвы Наше суспільство не дуже уявляло собі, що таке реальна незалежність. Я дуже добре пам’ятаю 24 серпня 1991 року, дискусії про те, чи варто взагалі проводити референдум про незалежність, у Народній Раді, у демократичній фракції парламенту.

Були депутати, їх було чимало, які вважали, що референдум просто поставить крапку на Акті про незалежність, що більшість українців проголосують проти акту про незалежність, аби не розривати своїх зв’язків із «улюбленим російським народом». До речі, саме так вважав президент Російської Федерації Борис Єльцин.Та українські партійні керівники, яких уже на той момент, 24 серпня, очолив Леонід Кравчук, й певна частина українців націонал-демократів краще розуміла психологію українського народу.

Його готовність сприйняти незалежність насамперед як економічну перемогу, як перемогу добробуту.Перші роки української незалежності були роками, я би сказав вибором розуміння, що таке незалежність. Але 1994 року українці зробили чіткий ідеологічний вибір, уже не такий як 1991, коли більшість із них вважала В’ячеслава Чорновола націоналістом, а націоналісти, звичайно, не можуть очолювати таку прекрасну країну як Україна.А 1994 року після трьох років незалежності був простий вибір між суверенністю та поверненням до особливих зв’язків із Москвою.

Більшість українців, принаймні половина, це точно, обрала повернення. Леонід Кучма виступав як людина, яку підтримувало російське керівництво, російське телебачення, яка мала привести Росію до стану імперії, а Україну — до складу цієї відновленої імперії, разом із Білоруссю.