Тайра и «хорошие русские»

Алена Шкрум Народный депутат Мы встретились с Тайрой в Брюсселе во время командировки. Она широко улыбается, подбегает и обнимает, как только слышит украинский язык«А все-таки, у полоні, чи вдалося вам спілкуватися з росіянами? Чи були ті, які співчували?» — питає євродепутат у Тайри.Ми обідаємо в Європарламенті. Точніше, їсть Тайра, а ми — ловимо кожне її слово.«Співчували? — питає Тайра.

— Ні, такого не було. Була одна жіночка-росіянка, медик, вона мене ненавиділа так само, але виконувала „клятву Гіппократа“, передавала мені пігулки після тортур».«Жінка, — у євродепутата в очах запалюється надія, — і що вона казала? Ви спілкувались?»Тайра замислюється: «Пам'ятаю, одного разу, мене кинули у камеру після допитів. Було дуже погано.

Я ходила, спираючись на стінку».Росіянка передала мені через «кормушку» знеболювальне. Подивилась на мене: «Что ж ты так переживаешь? Подумаешь, побили. Тебя что, муж никогда не бил?»«Ні, ніколи.

Не бив».«Правда? — у росіянки округлились очі. — Я хочу посмотреть на твоего мужа, он вообще мужик?» — вона зареготала.Ми зустрілися з Тайрою у Брюсселі під час відрядження. Вона широко посміхається, підбігає і обіймає, як тільки чує українську мову.

Від неї якась неймовірна енергетика, оптимізм та сила. Вона багато жартує, за обідом дуже просить м’яса, а не веганські страви, які тут у більшості в кафе парламенту.«Тайра» — це позивний Юлії Паєвської, волонтерки, військовослужбовиці та відомого парамедика.Ти дивишся на її радісне обличчя і впевнену ходу — і не можеш уявити, що вона пережила три місяці полону та тортур у Маріуполі. Три місяці у темній камері.