Об истории украинского солдата, которого обидели в поезде

Дмитрий Кулеба Министр иностранных дел Украины Эта история напомнила мне другую Історія українського солдата, якого образили у потязі через нібито поганий запах, нагадала мені іншу історію.У 2008 році я летів внутрішнім рейсом у США між двома штатами.Коли всі зайняли свої місця, стюардеса оголосила: «Шановні пасажири, сьогодні з нами на борту перебувають четверо військових, які повертаються додому з війни. Давайте подякуємо їм за їхню службу, привітавши оплесками».Весь літак аплодував.

Це був дуже людяний жест вдячності.Швидше за все, вони поверталися у той час з Іраку. Але навіть різне ставлення в американському суспільстві до тієї війни не вплинуло на шану до військових.І це правильно: солдат заслуговує на повагу безвідносно до будь-якого контексту — політики, соціального статусу, культурних, естетичних чи ароматичних переконань.В Україні повага до солдата має бути поза будь-яким контекстом, якщо ти українець і це український солдат.Складно встановити всі деталі цієї історії, але прочитавши все, що наразі про неї відомо, висловлюю свою вдячність та повагу до українського солдата, Віктора Івановича Якименка.

Я бажаю йому гарно провести відпустку з рідними, до яких він повернувся з Донбасу.Мій знак поваги #ЗавдякиТобі — для нього та його побратимів.Саме завдяки їм ми всі живемо у вільній та незалежній Україні. І ті, хто трапився на його шляху в цьому потязі та не пройшов тест на звичайну людську гідність та вдячність, забули, що теж їздять в поїзді завдяки їм.

Причому працівники УЗ себе повели професійно. Судячи з усього, проблема аж ніяк не в них, а якраз в сусідах військового, яким щось там нібито «тхнуло».Тхне не від солдата, а від тих, хто його зневажає.Наша спільна справа — виховати в суспільстві принаймні таку ж