Крізь сльози – сила

Дружини і мами військовополонених просять Європу допомогти повернути рідних живими Війна принесла Україні багато горя. Серед численних його проявів – долі військових, що опинилися у полоні, та їхніх сімей, життя яких перетворилося на суцільне страждання. Що місяцями тримає цих жінок? Які сподівання покладають вони на міжнародну спільноту, вирушаючи за тисячі кілометрів у пошуках підтримки? У Страсбурзі, у Палаці Європи, відбувся брифінг, слухачі якого заціпеніли, а дехто не втримував сліз.

Звертаючись до Ради Європи, про свої історії говорили мами, дружини, доньки українських військових із Маріупольського гарнізону, які до останнього героїчно захищали свою землю, але опинилися в російському полоні. В інтерв’ю Укрінформу вони розповіли про життя, що зупинилося у часі, про боротьбу попри все – їхню особисту та громадських організацій, які вони представляють, і головне – про сподівання. ТИСЯЧІ ЖІНОК НЕ МАЮТЬ ЖОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО СВОЇХ БЛИЗЬКИХ — ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ Неля і Наталя – представниці громадської організації «Рада дружин і матерів захисників України «Жінки зі Сталі».

Членами організації є більш як тисяча людей. Її діяльність направлена на створення спільноти з рідних та близьких усіх українських оборонців, які опинилися в полоні, зникли безвісти чи загинули, захищаючи рідну землю. У Нелі було два сина.

Старший загинув. Молодший у полоні. У Наталі єдиний син.

Поранений, у полоні. Катерина – представниця громадської організації «Штаб підтримки Морської піхоти України». Це об’єднання сімей військовослужбовців Морської піхоти Військово-морських сил Збройних сил України, які захищали територію українського Маріуполя.