«Херсон бореться та чекає на ЗСУ» – історія волонтерки з окупованого міста

Букви поспілкувалися з Вікторією, для того щоб дізнатися від неї її історію життя в окупації та свій порятунок, стан справ в окупованому Херсоні та настрої містян.Для мене, як і для більшості українців, війна почалася о п’ятій ранку, 24-го лютого – це був найдовший день у моєму житті. Десятки дзвінків, сотні повідомлень близьким і друзям, зібрана валіза і головне питання, яке залишалося без відповіді: куди їхати, щоб сховатись? Та бігти було нікуди, бо закордон ми не розглядали як такий, а в Україні безпечного місця вже не було.

Тому ми вирішили залишитися в місті – весь день моніторили новини та молилися за тих, хто від’їжджав на фронт, бо за першу добу серед родичів і друзів таких стало більше десяти.О восьмій ранку з міста не можна було виїхати через бої. Херсон став лінією фронту, що ми чули навіть у підвалі.

Там ми навчилися відрізняти роботу ППО від авіації, відрізняти “приліт” від “відльоту” та багато чому іншому.Російські військові «зайшли» в Херсон 1 березня, відтоді місто вважається окупованим.Десь через тиждень ми побачили їхні конвої вперше, коли наважились виїхати в сусідній район за продуктами. В той момент це здавалося дуже сюрреалістичним: букви Z існують, вони на вулицях твого міста і їх багато.Особисто “познайомились” ми за декілька тижнів у волонтерському штабі – російські військові прийшли до нас з фразами “Ви лише не нервуйтеся”.

Та коли до вас заходять десять чоловіків з автоматами, то зберігати спокій не дуже й вдається. Тоді вони винесли весь склад із гуманітарною допомогою, яку ми фасували для сімей, техніку і навіть стільці. Коли читаю повідомлення росіян типу “російські солдати таке не роблять”, завжди хочеться відправити відео із камер і запитати хто ж тоді зробив це в окупованому місті.Також