Чи доцільно обмежувати виїзд чоловіків з країни під час війни

Декілька тижнів тому написав колонку в «Українській правді» про своє бачення щодо заборони на виїзд чоловікам з України у воєнний час. Отримав дуже багато відгуків у «лічку».

Публічно теж отримав відповідь від прем’єра, який заявив, що уряд свою позицію змінювати не збирається, і поки йде війна, всі чоловіки призовного віку мають залишатися в Україні.

Питання неоднозначне, щодо нього нема єдиної точки зору в суспільстві. Я для себе також зрозумів: ті, хто за обмеження виїзду, бачать у такому підході справедливість. Діє викривлена логіка: якщо хтось воює, то інші теж мають воювати або сидіти і чекати. Часто це просто перегини з патріотизмом або залишки радянського мислення, коли обмежували персональні свободи людей заради єдиної мети. Я – за прагматичний підхід, спрямований на підсилення військової й економічної потужності нашої країни та максимальне врахування свобод громадян, бо інакше за що ми тоді воюємо? Я переконаний, що захищати батьківщину – це привілей: нам потрібні найкращі у військовій справі та наймотивованіші. Решта мають заробляти та утримувати сім’ї, підтримувати нашу економіку, розвивати себе та дітей.

Мобілізацію продовжать після 24 травня: кого набирають і коли наступна хвиля. Роз'яснення командування Сухопутних військ ЗСУ

Але пропоную звернутись до мови цифр і подумати разом, наскільки адекватним є рішення щодо обмеження виїзду чоловіків.

Наразі у країні знаходяться близько 10,5 млн чоловіків призовного віку, тобто віком від 18 до 60 років. Всім їм заборонено виїзд за кордон через потенційну необхідність призову у випадку наступних хвиль мобілізації.

Наразі безпосередньо у військових діях та забезпеченні правопорядку задіяні біля 600 000 (ЗСУ, спецслужби, Нацгвардія, поліція, тероборона).

Максимальна