Життя за межами «нормального»: досвід виживання в умовах Великої війни

відео, опублікованого головнокомандувачем Збройних Сил України генералом Залужним. Далі – слова автора.Привіт, мій любий читачу, точніше доброї тобі ночі. Бо пишу я цю унтер-статтю, чи недо-есе вночі, бо давно жорстко “сиджу” на енергетиках і сигаретах.

Мені зараз немає чого робити, спати не хочу взагалі, бо усі звикли спати по 4-5 годин. Тому допиваю енергетик, докурюю другу пачку цигарок й набираю цей текст. Для розуміння, автор цієї “статті” – чинний військовослужбовець підрозділу розвідки Десантно-штурмових військ.

І зустрів я початок Великої війни на марші, коли ми рухалися до кордону з завданням зустріти супротивника й не допустити його просування вглиб країни.Чесно тобі скажу, в той день нас усіх огорнула щира лють й ненависть до росіян – така, якої не було раніше, попри те, що наше з ними знайомство тягнеться з весни 2014-го року. Так от. Ми їхали колоною з зарядженою поспіхом зброєю, оминали цивільні авто й благали (кричали на них з бортів машин) місцевих не фотографувати й не знімати нашу “лєнточку”.

В той день я уявляв як зараз ми зустрінемо сили росіян: розгорнемося в бойовий порядок, постріляємося десь 15-20 хвилин – і нас усіх уб’ють. Але виграємо стільки часу й заберемо стільки, скільки зможемо. А на наше місце прийдуть наступні, “накидають” росіянам ще більше та якісніше – і поступово, поступово, поступово витіснимо їх усіх.

Нині пішов 10-й місяць війни, і, якщо чесно, я шокований, що ми досі живі. Трохи фартові, як виявилося. Або гарно копали і стріляли.