Як «Щедрик» підкорив світ: історія успіху

Скромний геній: як Микола Леонтович ледь не зірвав турне “Щедрика” Микола Леонтович невтомно працював над пошуком досконалого звучання. Та за словами дружини Клавдії, її обдарований чоловік “композитором себе ніколи не називав”.

Він був надто самокритичним. Леонтович з родиною / фото з відкритих джерелЄдине, що не викликало сумнівів у музиканта, він – громадянин УНР. У 1917 році Леонтович працював вчителем музики в Тульчині, у жіночому єпархіальному ліцеї.

Як пригадує одна з його учениць Ірина Шеровська-Кравчук одного дня: “Микола Дмитрович звернувся тоді до всіх у класі з настановою, що тепер треба знати всім українську мову, бо ми – громадяни Української Народної Республіки, яка має свій уряд у Києві.”Талановитому та відданому національній справі Леонтовичу уряд віддячив: у 1918 році його взяли до музичного відділу Міністерства народної освіти. У столиці Леонтович продовжив працювати над низкою творів, яким згодом судилося звучати на найкращих сценах, зокрема над “Щедриком”.

Цій справі композитор присвятив чимало часу: його першу редакцію Леонтович написав у 1901 році, а останню – у 1919 році. У Києві Леонтович завершив роботу також над піснею “Легенда” на слова Миколи Вороного. Цікаво, що хорове виконання саме цієї композиції під керівництвом Олександра Кошиця, надихнуло Симона Петлюру креативно поставитися до пошуку міжнародної підтримки.Симон Петлюра / фото з відкритих джерелУ 1919 році Головний отаман військ УНР ініціює створення Української Республіканської Капели під диригуванням Олександра Кошиця.

Учасники Капели стають чиновниками. Озброївшись музикою та співом, вони вирушають до Європи, аби пробудити інтерес іноземців до українського народу.До репертуару концертів увійшли народні пісні в обробці композиторів