Як Le Figaro стала рашистським рупором

Як ще працює російська пропаґанда у західних ЗМІ? М’якенько, як репортажі кореспондента французького Le Figaro з нещодавно окупованих територій: Волновахи, Маріуполя, Бердянська, Енергодара.

Журналіст Le Figaro Ален Барлюе – кореспондент у Москві. Зараз він має нових “друзів” – російських військових і “ДНР”. Вони дали йому доступ до територій, окупованих після 24 лютого. І тепер месьє Ален пише звідти репортажі.

Вчорашній його текст починається з Маріуполя. У ньому Барлюе ледве згадує бої за “Азовсталь”. Про місію ООН з евакуації звідти цивільних не згадує взагалі. Так само – про фільтраційні табори.

Про що ж Ален тоді згадує? Він цитує Пушиліна, нового “мера” Маріуполя Костянтина Іващенка (у француза він – мер без лапок), і жінку, яка скаржиться, що от українські військові їй не допомагали, а військові РФ та “ДНР” – допомагають.

Цитуючи “мера” Іващенка, Ален Барлюе не вказує, що той – нелегітимний. Про існування законно обраного мера Маріуполя месьє не згадують взагалі.

Коли жінка каже йому оте про військових, він не ставить це під сумнів, не подає якоїсь іншої думки, не задумується, що це суперечить десяткам свідчень людей, яких з Маріка евакуювали. Він просто передає одну думку.

Історія з “мером” Маріуполя потім повторюється із окупаційним керівництвом Бердянська та Енергодара. Їхня леґітимність не ставиться під сумнів. Про існування леґітимної влади і що з нею сталося – мовчок. Просто цитати.

Видно, що месьє Ален Барлюе там є не для того, аби ставити щось під сумнів, аби мучитися непростими питаннями. Він просто ретранслює, як вірний прес-аташе окупаційної влади.

От вам ще – такий маленький нюанс. Журналіст Le Figaro згадує про Придністров’я – і називає його “російськомовною сепаратистською територією”. І ніби все ок, але ж