В сердце непокоренной Украины-мученицы

Бернар-Анри Леви Французский философ, писатель, публицист, общественный деятель Мы приезжаем в Киев из Львова на поезде Ці великі сині поїзди доволі швидкі. До війни вони ходили вчасно. Однак усі пам’ятають бомбардування вокзалу в Краматорську.

Загинуло 52 особи. Тож зараз усі обережні: не збираються групами і намагаються швидше перетнути платформу, не потрапляючи на світло. Коли поїзд рушає, вимкнені всі вогні.

У всіх купе завішані вікна. Цілу ніч поїзд постійно зупиняється в чистому полі і кудись повертає. Через це ми прибуваємо з запізненням, але все одно швидко.У вагоні волонтери, які доправили родини в безпечні місця, а самі повертаються в зону ведення бойових дій.

Солдат, який дрімає, пригортаючи свій автомат без магазина, мов немовля. Англієць, який щойно записався в Міжнародний батальйон, створений Зеленським. І люди, які рухаються навспак потоку біженців: коли всі боялися і тремтіли, вони просто вирішили повернутися у рідне місто чи село.

Що лишилося від мого будинку? Чи розбили стелю, викладену жовто-блакитними кахлями, що пережили три покоління людей і безліч катастроф? А порцеляна, покинута під час втечі? А свекруха, від якої нема жодної звістки від самого дня вторгнення? Ось про що говорять у поїзді «Львів-Київ», який, немов уві сні, перетинає Україну, на яку напали. І ось що можна почути, коли журналістові випадає удача знайти доброго помічника: Сергій О., який бездоганно говорить французькою, захоплюється Альбером Камю та Мішелем Уельбеком, схожий на Джеймса Кеґні у фільмі «До білого жару», припустився у довоєнному життя «всіх дурниць, які можна собі уявити». А тепер вирішив присвятити себе обороні країни.У Києві на нас чекає несподіванка.