Сьогодні - день народження видатного кінорежисера Інгмара Бергмана: 5 його найкращих фільмів

Зазвичай ми не пишемо про дні народження померлих діячів культури, але для Інгмара Бергмана робимо виняток з тієї простої причини, що його рівня (тут багато різних аспектів, про які - пізніше) не досяг жоден з діячів кіно сьогодення. Отже, Бергман живий досі і дражнить наших сучасників, що працюють у кінематографі, як Джомолунгма - альпіністів.

До речі, біографія великого шведського режисера (саме режисера, оскільки в Швеції Бергман у театрі працював не менше, ніж у кіно, просто ми цих постановок не бачили) – наочний приклад того, про що ми не раз писали. А саме – чи можна покладатися на кінофестивалі та кінопризи для визначення реального стану справ у кіно. Щоправда, щоб розкрити навіть цю локальну тему (як і будь-яку іншу у зв'язку з Бергманом) треба писати окрему статтю, тому обмежимося одним прикладом.

В історії Канського кінофестивалю є кілька режисерів, які були удостоєні його головної нагороди, Золотої пальмової гілки, двічі (тричі – ніхто). Наприклад - Білле Аугуст, режисер, безперечно, гідний, фільми якого навряд чи дивиться хтось, окрім самих данців та журі міжнародних фестивалів. Інгмар Бергман за свою кінокар'єру не отримував її жодного разу, і до 1997 року ситуація перетворилася на анекдотичну. Те, що людина, яка змінила світове кіно, до своїх 79-ти років так і залишилася без головної нагороди Канн, шкодило вже не Бергману, а самому кінофестивалю, який позиціонує себе як найавторитетніший у світі.

І каннські мудреці вигадали, як їм здавалося, вихід зі становища. Вони заснували так звану «Пальму пальм», яку вирішили вручати за сукупність досягнень у кіно, щоб віддати її шведському генію. Церемонія першого вручення нового призу, мабуть, намічалася грандіозною, проте Бергман не відмовив себе в маленькому