Право оплакувати

Здається, що писати про геноциди, масові вбивства, переслідування з політичних, расових або соціальних мотивів – найважче. Найважче з багатьох причин.

Доводиться настільки занурюватися в цифри та масштабні події, що можна легко втратити з поля зору людину. Особливо, якщо працювати в конкретній політичній або ще гірше ідеологічній парадигмі.

Неправда також, що чужого болю не буває. Справжній біль можна відчути тільки на власному прикладі або досвіді втрати найближчих і найрідніших.

Писати ж про Голокост, Голодомор або етнічні чистки проти поляків на Волині можна лише за умови, якщо написаному передує глибока саморефлексія щодо зазначених подій. Бо інакше партійно-політичні вуха стирчатимуть за кожною пафосною фразою, за кожним роздряпуванням