Петро Сагайдачний. Лук і булава

До 400-річчя від дня смерті та світлої пам’яті славетного українського полководця і флотоводця. 10 (20) квітня 1622 р. у власному будинку на розі нинішніх вулиць Борисоглібської та Петра Сагайдачного, 20/2, що на Подолі у Києві, внаслідок ускладнень вогнепального поранення у руку (за іншою версією - поранення отруйливою стрілою), отриманого напередодні знаменитої битви під Хотином ще наприкінці серпня 1621 р., “за доброї пам’яті та при здоровому глузді” помер видатний український полководець і флотоводець, кошовий отаман Запорізької Січі Петро Конашевич-Сагайдачний.

При його смертній постілі стояли митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Іов Борецький (1560-1631) та наступник у реєстровому гетьманстві Оліфер Голуб (1550-1628). Поховали гетьмана реєстрового козацтва на Провідну неділю, 18 (28) квітня 1622 р. на цвинтарі Київського Богоявленського братства, “із великим плачом Війська Запорізького та всього люду православного”.

Велелюдно зійшлися рідні покійного - вдова Анастасія та єдиний син Лукаш, бойові побратими, прості городяни. Під час тризни 20 учнів Київської братської школи хором задекламували “Вірші на жалосний погреб гетьмана Сагайдачного”, написані її ректором о.Касіяном Саковичем (Kasjan Sakowicz; 1578-1647). У них звеличувалися подвиги козацького очільника, його самозречене служіння вірі християнській.

- Запорозькеє військо ту вольність здобуло, / Бо служило вітчизні старанно і чуло. / І у хроніках давніх про те написали, / Як вони противенців вітчизни збивали / У тім війську стрічали і князя, і пана, / Не одного з них мали провідцю-гетьмана... / І Петро Конашевич гетьманив на славу, / Його рицарство знають усюди по праву.