О самом болезненном. В чем разница между немецкими и украинскими больницами

Анастасия Леухина Глава ГО «Горизонтали», преподаватель Киевской школы экономики Этот текст родился из мозаики опыта идентичных операций в киевских и берлинских клиниках. Он — о самом болезненном. Нет, не о деньгах Він про комунікації та поінформовану згоду пацієнта — теми, які залишаються проблематичними для лікарів та болісними для пацієнтів в Україні.Сьогодні я прокинулася від наркозу в амбулаторній операційній клініці Берліна з думкою про те, що різниця між рівнем поваги та комунікації лікарів в Німеччині та Україні така сама, як між турботою та зґвалтуванням.

Я пройшла пацієнтський шлях в Берліні, тож поділюся, чого ми можемо навчитися, щоб пацієнти в Україні перестали відчувати себе шматком м’яса; щоб поінформована згода стала практикою, що наближує українського пацієнта до лікаря; щоб українська медицина стала більш людяною.Наймодніший київський пологовий №Х (той, що колись прославився бігбордами на під'їзді до Києва). Бажаючи причинити мені добро, лікарі «приставили мене до стінки», тиском та маніпуляціями змусили погодитися на чистку, не пояснивши, ані що вона дасть, ані як усе буде проходити, ані чого чекати потім. Просто змусили, поклавши мене на гінекологічне крісло та прив’язавши ноги до його крил.Під час операції, вже під дією наркозу я кричала від болю.

Пам’ятаю, як стогнала англійською. Пам’ятаю, як це забавляло їх, і вони навіть вичавлювали з себе залишки англійської, поки мене не відключили повністю. Минуло майже 20 років, а я досі пам’ятаю.

Уявляєте?Мені вперше в житті робили наркоз та забули пояснити, як я буду від нього відходити. Коли наркоз відходив, я думала, що я померла, — усі відчуття були настільки новими, неприємними та незвичними. Я втратила контроль над тілом та мовою.