Не ошибка — невзятая вершина. Сколько языковых ошибок можно делать, чтобы не потерять ментальное здоровье и имидж

Продолжаем серию материалов, посвященных употреблению украинского языка, которые для NV Life готовит Оксана Гордийчук, преподаватель и автор учебных материалов на платформе Є-мова. Як викладачка української, я часто думаю, говорю і пишу про мовні помилки. Для мене це невід'ємна частина роботи.

І ставлюся я до цього вкрай спокійно, оскільки поки будуть правила, то завжди будуть і винятки з них, і їхні порушення. Для мене помилка — це переважно привід поговорити про правило, нагадати собі та іншим щось важливе про мову. Частота й специфіка помилок можуть багато розказати про різноманітні мовні чи соціолінгвістичні аспекти.

Це справді цікаво розглядати й досліджувати. Преподаватель украинского языка, методистка, автор учебных материалов на платформе Є-моваОднак я просто не можу не помітити, як багато емоцій (переважно негативних) виникає навколо цієї теми. Бо ніхто не хоче помилятися, це неприємно і непристижно.

Помилка, навіть дрібна, може викликати в людей почуття сорому, провини і страху (ідеться переважно про страх покарання, осуду, іміджевих утрат). Я цілком розумію причини такої ситуації, як і усвідомлюю невтішні її наслідки. І саме тому наголошую на потребі змінити ставлення до мовних помилок.Найчастіше мої учні (і підлітки, і дорослі) почуваються не надто комфортно, коли навіть неймовірно коректно й доречно вказуєш на їхні мовні помилочки чи м’яко виправляєш їх.

Найперша реакція як дітей, так і дорослих — схвильовано попросити вибачення. Хоча часто хтось просто настільки засмучується, що втрачає інтерес до подальшої розмови. Я досі вкладаю багато часу й сил, щоб навчити учнів не перепрошувати, а дякувати, не засмучуватися й не реагувати так гостро, адже моєю метою є не принизити, засудити, образити, провчити,