Депресія, безсилля, ПТСР. Як подолати війну всередині нас і залишатись ресурсним — інтерв'ю з психологом Лесею Ковальчук

Війна повністю змінила життя українців, забравши відчуття безпеки і певності, що позначилось у багатьох на емоційному стані.

На другй місяць війні після пережитих жаху, тривоги, гніву, паніки, на їх зміну пришло почуття провини, депресивні «зависання», «замороження» почуттів.

Про те, як трансформувати їх у ресурсний стан, читайте у інтерв'ю з психологинею Лесею Ковальчук.

Сьогодні у багатьох людей проявляється почуття провини. Що з цим робити?

Почуття провини вцілілого виникає не тільки у людей, які опинились у зоні бойових дій і залишились живими. А навіть у тих, які вчасно виїхали. Те, як вони себе психологічно катують за те, що вони в безпеці, — це теж про почуття провини. Іноді ці переживання можуть нанести більше шкоди здоров’ю, ніж стрес у людей, які бачать війну власними очима.

Почуття провини — синдром вцілілого – це про те, що ми не можемо контролювати ситуацію. Тобто ми виїхали зі своїх домівок, забрали з собою дітей, батьків, але все одно не можемо контролювати те, що відбувається.

Люди, які вціліли, чи встигли виїхати з окупованих містечок, дивляться на фото катувань, смертей, і у багатьох з’являється почуття сорому і провини. Воно пов’язане з тим, що поряд діється щось страшне, а ми не можемо вплинути на це, допомогти. І починаємо тортурити себе.

Хорошим прикладом є люди, зайняті маленькими дітьми чи доглядом за літніми родичами. Їм легше, бо їх відволікає від сумних думок завантаженість роботою: треба годувати, доглядати, прибирати, вночі вставати, бо зубки лізуть. По-перше, вони повністю зайняті. По-друге, якщо людина щось фізично робить, від серця відлягає біль.

Але є люди, у яких нема не має малих дітей і не працюють, бо втратили роботу. Ці люди постійно почуваються у відчаї і безсиллі. У них нема