«Бучанська різанина» як соціальна травма українців. Як пережити лють і ненависть – поради психолога

Звірства російських окупантів у Бучі та інших містечках Київської області сколихнуло все українське суспільство.

Перша реакція на фотодокази масових розстрілів та катувань мирних людей – гнів, лють, ненависть.

Як зазначила у інтерв’ю психолог Леся Ковальчук, для соціуму це складна травма, яку треба пережити, адже війна з окупантом все ще триває, і невідомо, скільки ще у нас таких травматичних тригерів.

На переконання психолога, виплеснути горе і ненависть до убивць і катів українців – це правильна реакція.

За її словами, відреагувати допомагають соціальні мережі, де дуже багато людей написали пости, виплеснувши свої емоції.

Наступним кроком у реакції має бути дія — щоб не застрягнути в психотравмі.

Кожна така подія, як мученицькі смерті у Бучі, сьогодні усе наше суспільство ріже по живому, але в майбутньому вплине на формування нашої нової ідентичності, переконана експертка.

Щоб кожна сльоза і капля крові проросла силою України

Травма війни сьогодні зачепила усіх українців. Навіть тих, хто виїхав у перші дні з міст, яких зачепили воєнні дії, тих, хто живе у віддалених регіонах, чи встиг виїхати закордон, вважає психолог.

Сирени, які ми чуємо, обстріли, усе, що бачимо в новинах, особливо така інформація, як насилля у Бучі, Ворзелі, Ірпені, Маріуполі, Харкові та інших містах, переживання за рідними і близькими – нас всіх зачіпає ця ситуація. Тобто усі громадяни України так чи інакше травмовані цією подією.

Утім, якщо людина опинилась у безпечному місці, якщо про це проговорила, якщо її вислухали, попіклувалися про неї, якщо їй деякий час вдається адаптуватися на новому місці, — тоді рана, яку людина отримала після пережитого стресу, починає загоюватись.

Важливо за цей місяць одужання бути в безпеці і отримати допомогу та