Заставить Россию заплатить военные репарации: о чем говорят юристы и мировой опыт

За спільними оцінками Мінекономіки та KSE, загальні втрати економіки України через війну наразі коливаються в межах від $564 до 600 млрд.

Найбільші втрати приходяться на інфраструктурні об'єкти — дороги, залізничні станції, аеропорти, а також на майно цивільного населення — житло, автомобілі. Чим довше триватиме війна, тим більшими будуть втрати — людські, матеріальні, фінансові.

Серед зовнішніх джерел компенсації втрат і повоєнного відновлення країни найчастіше згадують допомогу західних країн у формі «плану Маршалла» із залученням переважно грантового фінансування, а також репарації від Росії, в тому числі за рахунок конфіскованих активів російського центробанку та путінських олігархів.

Однак вилучення заморожених активів вимагає проходження складних юридичних процедур, результат яких є непевним.

Які сьогодні є напрацювання у світовій практиці щодо репарацій, що може стати джерелом репарацій від РФ та які політичні та юридичні умови для цього потрібні?

Військові репарації — у широкому розумінні — це компенсаційні платежі, які здійснюються після завершення війни однією стороною на користь іншої для покриття понесених під час війни втрат і збитків.

У історичному плані найвідомішими епізодами здійснення військових репарацій є репарації Німеччини після Першої світової війни на користь Антанти, започатковані Версальським договором.

Згідно з цим договором, Німеччина зобов'язалася виплатити переможцям 132 млрд золотих марок, але у 1932 році відмовилася від таких платежів. Їх було відновлено у 1953 році Угодою про німецький зовнішній борг. Останній транш репарацій за наслідками Першої світової було здійснено у жовтні 2010 року.

Після Другої світової війни за рішенням Потсдамської конференції Німеччина повинна була