Якщо ми перебільшуємо число померлих, то провину у творенні Голодомору перекладаємо на українців – інтерв’ю з істориком Геннадієм Єфіменком

Чи представляли якось Голодомор 1932-33 років в радянський час?Не лише Голодомор (це визначення з’явилося наприкінці 1980-хх років), а й про голод публічно заборонялося говорити. В публічній площині було поняття “продовольчі труднощі”, згодом “криза в сільському господарстві”. Загалом залежить від того, про який саме радянський час ми говоримо: в 1930-ті роки говорилося про “прорив (в негативному значенні) в сільському господарстві України“, початок подолання якого поклав, мовляв, “приїзд товариша Постишева” (Павло Постишев — радянський державний діяч.

Прим. авт.). Ось цей “прорив” пов`язували з “буржуазними націоналістами”.Постишев у вишиванці ВУЦВК 15 березня 1935, архівПричиною загибелі великої кількості людей називали діяльність “буржуазних націоналістів”?Розумієте, про загибель великої кількості людей ніхто не говорив.

Так звана “соціалістична діалектика” дозволяла перевернути все з ніг на голову. Влада бачила, що пам`ять про голод не стерти, тому вона вирішила бодай в пропаганді перекинути провину або на тих, хто справді чинив спротив, або (як показові приклади) на тих українців, які колись були опонентами більшовиків, а в 1932-1933 фактично самі долучилися до творення Голодомору. Так, зокрема, було з Андрієм Річицьким – один з керівників Української комуністичної партії (1920-1925), а з 1927 – кандидатом в члени ЦК КП(б)У, який, виконуючи настанови політбюро ЦК КП(б)У, проводив жорсткі хлібозаготівлі в Арбузинському районі сучасної Миколаївщини (тоді – Одеська область). В грудні 1932 року його похвалили за це, бо він “допоміг з хлібозаготівлею”.