Волонтеры или государство: кто скорее приблизит победу и отстроит страну

Андрей Кокотюха Писатель, киносценарист Государству Украины в самое тяжелое, самое кровавое в его новейшей истории время не дают упасть волонтеры с одной стороны, западные доноры — с другой У моїй Facebook-стрічці щодня знайомі й незнайомі збирають на щось гроші. Уточню: це почалося не 24 лютого 2022-го, а ще в квітні 2014-го. Коли добровольчі батальйони фактично замінили собою боєздатну армію на багатьох ділянках тоді ще новоствореного фронту на Донбасі.

Відтоді волонтерський рух то виснажувався, то знову активізувався. На підконтрольну Україні територію й на тодішню лінію розмежування знайомі й незнайомі возили купу всього. Збираючи кошти на потреби захисників та цивільного населення, особливо дітей через соцмережі.Навряд ви дізналися з попереднього абзацу щось принципово нове.

І це не дуже тішить. Адже повномасштабне вторгнення агресора мала би зупиняти держава. Вона ж, якщо я правильно розумію її функції, повинна забезпечувати армію зброєю, вояків — засобами захисту, амуніцією, належним харчуванням.

Військових медиків та лікарні в тилу — потрібними медикаментами. Цивільне населення, яке потерпіло від агресора, людей, котрі втратили все — гуманітарною допомогою й умовами для життя, хай тимчасовими, але з цивілізованими. Нарешті, повоєнна відбудова — теж частина державної політики, державний клопіт та, звісно ж, потужна стаття державного бюджету.Що ж маємо в реальному житті? Вже не вперше і не в десяте чую і бачу, як мобілізованого на службу в ЗСУ громадянина збирає на війну родина.

Часто — не без волонтерської допомоги. В якійсь момент збори почали нагадувати прочитане в історичних романах про середньовічних лицарів. Або — українських козаків, котрі їхали на Січ із своїм, на своїх же конях.