Відібрати Донбас. Як Українська Держава і радянська Росія землі ділили

РСФРР мала намір заявити права на всі території, що входили до складу Російської імперії. За запропонованою радянською Росією межею тільки в Донецькому басейні до Росії повинні були відійти 20 тис. квадратних верств території з 2,5 млн. українців, і майже всі поклади кам'яного вугілля. Таким чином, Україна мала залишитися майже без палива. Втілення в життя російських пропозицій могло скінчитися для України економічним крахом, на що, власне, там і сподівалися.

12 червня 1918 р. між Українською Державою та у Києві було підписано прелімінарний мирний договір — угоду про припинення воєнних дій. Договір було складено і підписано двома мовами: українською та російською.

Укладення мирного договору з радянською Росією було одним з найважливіших завдань міжнародної політики Української Держави. Здавалося б, були усі підстави сподіватися на швидке його виконання: стаття VІ мирного договору між країнами Почвірного союзу та РСФРР від 3 березня 1918-го зобов'язувала останню негайно укласти мир з УНР та вивести свої війська з її території. Однак більшовицький уряд намагався якомога далі відтягнути початок мирних переговорів з Україною, які почалися лише у травні 1918 року.

4 травня у Коренево Курської губернії представники німецьких і українських військ та військ РСФРР узгодили демаркаційну лінію, яка встановлювала тимчасове розмежування території УД та РСФРР. Вона проходила через Сураж — Унечу — Стародуб — Новгород-Сіверський — Глухів — Рильськ — Колонтаївку — Суджу — Беленіхіно — Куп'янськ. За умовами перемир'я тут заборонялися великомасштабні військові дії, перехід нейтральної смуги охоронними та розвідувальними патрулями з обох сторін, реквізиція продовольчих запасів тощо. У питанні території і кордонів українська сторона наполягала на приєднанні земель, що з етнографічного та історичного погляду були зв'язані з Україною і надалі вона керувалася цим принципом в процесі перемовин з РСФРР.

10 травня 1918-го делегацію радянської Росії прийняв та виконуючий обов'язки міністра закордонних справ Микола Василенко. Тоді ж домовилися про місце переговорів — Київ, Педагогічний музей.

18 травня 1918-го український уряд затвердив головою делегації на переговорах відомого історика і правника Сергія Шелухіна. Його заступником було затверджено Ігоря Кістяківського, згодом — Петра Стебницького. Важливу посаду військового і топографічного експерта обійняв представник Генерального штабу полковник Євген Мєшковський, а в морських справах — Мих...