Україна – не Антиросія

Одна моя знайома феміністка зробила спільний проєкт з російськими колегами, після чого довелося довго вибачатись та обіцяти, що більше це не повториться, бо ж не можна співпрацювати з ворогом, який забрав Крим. Дивно, виявляється Крим забрали феміністки. Гаразд, я, в принципі, і так хотів написати про багатовимірність ставлення українського суспільства до Росії, а тут якраз незайве нагадування про те, що тема важлива й актуальна.

Отже, як кажуть видатні люди, «Паєхалі!..». Радянські люди періоду застою зростали з розумінням того, що таке справжня Велика Вітчизняна війна. Має бути фронт і все для фронту.

Здвиг усього народу, самопожертва. Має бути безкомпромісне «Убей немца!». Ну і логічний результат – велика Перемога.

Цікаво, що такі люди могли бути цілком навіть антирадянськи налаштовані – візія «правильної» війни була вмонтована десь на споді їх свідомості. І тут – така «неправильна» війна! На фронті вмирають наші воїни, а в тилу кожен підліток може завиграшки скачати ворожий серіал про ворожих солдатів і співчувати його героям! Логіка «Великої Вітчизняної» потребує карати зрадників. Ну і ще сильніше ненавидіти ворога, тих самих «німців», у війну з якими радянські діти гралися аж до 90-х.

От тільки замість німців – росіяни. Взагалі, ні для кого не є секретом, що найлегше ненавидіти, зневажати або просто байдуже ставитися до смерті того, хто на тебе несхожий. Саме тому нацистська пропаганда з усіх сил намагалася карикатуризувати євреїв – мовляв, погляньте, хіба ж ці горбоносі темношкірі персонажі в недолугому одязі можуть бути частиною одного з вами суспільства? Ну от тепер «щирі патріоти» з-поміж колишніх радянських людей вирішили у такий самий спосіб карикатуризувати росіян.