Третя світова чи локальний конфлікт

«Це вже не про Україну і Росію», – Джо Байден, президент США Що змінилось у відносинах України та Росії з 2014 року. Нічого: Росія і далі агресор, окупант, напала на Україну та будь-якими засобами намагається нас послабити. Загроза як була вісім років у нас на кордонах, так і залишається.

Проте щойно зараз на міжнародному рівні, у світових ЗМІ, в заявах керівників різних країн відчувається загроза війни. Про російську агресію говорять як про щось нове та неочікуване. Спілкуючись з іноземними журналістами, доводиться постійно нагадувати їм, що війна триває вісім років.

На жаль, треба це нагадувати й нашим політикам та українцям загалом. Сприйняття війни як бойових дій дуже звужує погляд на події, які відбуваються останніми місяцями. Попри те, що з кожної праски говорять про гібридну війну.

У людей досі з війною пов’язана картинка Другої світової або Афганістану 80-х. Проте така війна – це дуже дороге задоволення навіть для Росії. Значно дешевше й безпечніше створювати напругу й тиснути на нашу фінансову систему, щоб змінити політичну ситуацію всередині країни, щоб люди самі вийшли на вулиці й вимагали зміни влади.

Проводити двічі-тричі на рік якісь навчання й підтягувати війська до кордону з Україною достатньо для того, щоб інвестори відмовились інвестувати сюди гроші, виводили свої активи, а українська економіка звалювалась у прірву. Останніми тижнями ми бачимо, читаємо і чуємо з іноземних ЗМІ та від світових лідерів дуже багато тривожних заяв про напад Росії на Україну. З іншого боку, спостерігаємо відносно спокійну поведінку української влади та військовиків.

Українці вже звично більше довіряють заявам із закордону. Проте проблема в тому, що тут немає правильних і неправильних позицій щодо російської агресії. Є інше