Соррі нот соррі: містер Путін, ми робимо вас разом

Я не можу сказати, що за ці дні мій світ змінився назавжди, але з’явилося відчуття, що мене до цих подій готували все життя. Всі розповіді про Другу світову, всі книги, які поглиналися мною з дитинства, всі уроки в школі — дякую, Лідіє Григорівно, за детальні зачитування спогадів очевидців борців за незалежну Україну ще 100 років тому, дякую, Геннадію Анатолійовичу («меня можно называть просто Витрик» и «Гарри Поттер научил детей читать»), що вчили нас критичному мисленню — піддавай сумніву все, включно з власною думкою, це дає шанс розвинути інтелект.

Мер Вільнюса: посольство Росії стоятиме на вулиці Героїв України

Дякую за математику (»це розвиває мозок у різні сторони»), географію, уроки права, англійську, що дозволяє більш менш розуміти тексти іноЗМІ. Дякую за те, що по історії додому давали порівнювати підручник та «Большую Советскую Энциклопедию». Думайте, думайте, тільки ви будуєте цю країну.

Все це врешті решт призвело до того, що, окрім української літератури, я люблю Стівена Кінга — «За великого українського письменника Стівена Кінга» (с) фільм Кіборги, — ставлю ігри по Девіду Лінчу (дякую, пане, що ви з нами) та ми встигли буквально за 10 днів до активної бойової фази зануритися у політику Лондону 1941 року.

Якщо ви не розумієте, як це, я поясню: у скандинавських школах, наприклад, рольові ігри використовують під час навчання — для моделювання різних ситуацій. У нас теж таке було — наприклад, нас розподіляли по ролях і в цих ролях ми мали бути суддями, прокурорами, адвокатами та підсудними. Це ми так розбирали тему смертної кари. Дискусії — після гри, після того, як ви винесете свій перший вирок.

Гра про Другу Світову — це заглиблення у персонажів тих часів. Це історія про важкі рішення та важкі втрати, це,