Росіяни атакуватимуть, доки не зробите їм боляче – Натан Бен Нун

Хасиди опікуються 300 біженцями в Умані Дзвіна — моя давня знайома уманська журналістка, а нині пресаташе Благодійного фонду імені ребе Нахмана, садить мене навпроти високого хасида з сивою довгою бородою. На вигляд йому років 60. Це — Натан Бен Нун, керівник фонду.

Розмовляємо в його уманському офісі. НА ДРУГИЙ ДЕНЬ ВІЙНИ ЧЕРЕЗ УМАНЬ ПІШОВ ПОТІК БІЖЕНЦІВ З початку війни в хасидських готелях Умані зупинялися десятки тисяч людей. Одні перебули ніч і поїхали далі на захід.

Інші залишаються тут уже кілька місяців. І ті й інші мали дах над головою, безплатну їжу, медичну допомогу й прихисток у тамтешньому бомбосховищі. - Євреїв не залякаєш повітряною тривогою, - каже Натан і робить паузу.

- Але вони злякалися, на початок війни втекли всі! Ось навіть Дзвіна втекла, - посміхається. Сам керівник Фонду тоді був в Ізраїлі. В той же день провів нараду із працівниками.

Шукав способи виїхати до України. - Зателефонував послу й сказав, що хочу повернутися в Умань. Посол онімів.

Це була насправді суперечлива подорож: з одного боку пересадки з Бухареста на Кишинів, а звідти - на Умань. Зеленський колись компенсує мені цю різницю! А з іншого боку, я ще ніколи не їхав за повної відсутності черг на кордоні. Там просто не було нікого.

Зовсім. Ніхто особливо мої документи не оглядав, повернули паспорт і сказали: “Проходь”. І я пройшов.

На відміну від багатьох українців, Натан знав, що війна буде. Каже, що зрозумів це тоді, коли почув, що росіяни підігнали під кордон базу для переливання крові. У принципі, це було зрозуміло й раніше, коли вони забрали Крим.

«Якщо вовк безкарно вкрав вівцю в кошарі, він прийде знову. Й ходитиме, доки не отримає по зубах», - каже мій співрозмовник. Запитую в Натана, як минув переляк? - Все просто.