Пенсійна реформа: прийняти не можна відкласти

Останнім часом тема загальнообов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення знову набула широкого розголосу. Нещодавно Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль підкреслив, що пенсійна реформа буде серед ключових пріоритетів роботи Уряду у 2023 році. Очільник Кабміну дав дуже об’єктивну оцінку існуючих передумов, і з огляду на його послідовність в цьому питанні є очікування, що реформа дійсно спрацює. Оскільки саме Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку є автором базового законопроєкту, який досі служить основою для різноманітних редакційних доопрацювань, ми дуже уважно слідкуємо за всіма змінами та беремо активну участь в обговоренні їхньої доцільності з нашим партнером (та, головне, однодумцем) в цьому процесі — Міністерством соціальної політики.

Більшість дискусій, які сьогодні можна зустріти в засобах масової інформації, стосуються не певних аспектів майбутньої пенсійної системи, а викликані чітким поділом експертів на два табори з кардинально різною позицією: «цілковито за» (прихильники системи) та «цілковито проти» (опоненти системи). Кожна з цих груп має свій набір відповідних аргументів, які зазвичай базуються на ретроспективних даних з історії впровадження подібних систем в інших країнах.

Відразу хотілось би зазначити, що обидві сторони сходяться в одному: загальнообов’язковий або квазіобов’язковий (професійний) накопичувальний рівень пенсійної системи дійсно було запроваджено майже в усіх країнах Європейського Союзу, куди власне Україна прямує. Десь процес був вдалим та ефективним, а десь не дуже. Є навіть поодинокі країни, які надалі відмовились від цієї системи. Власне перенесення європейського досвіду на українські реалії і є основними аргументами обидвох сторін дискусії. Але, навіть не