Павло Кощиць. Перерізаний голос

Проєкт «Калиновий к@тяг» продовжуємо розповіддю про знаного українського оперного співака В апогеї слави цей ліричний тенор примушував багато говорити про себе, адже на сцені Большого театру українець співав десять сезонів й особливо переконливим виглядав у операх Ріхарда Вагнера… По всій Російській імперії мав він армію прихильниць, бачив істерію після власних спектаклів та масові непритомності юних меломанок, проте на зламі ХІХ-ХХ століть під час гастролей соліст уперше зірвав голос. Його кар’єру безповоротно зруйнувала партія смертного Тангейзера в однойменній опері Ріхарда Вагнера, прем’єра якої відбулась у вересні 1898 р. Переглянувши виставу, 6 вересня того року відомий столичний театрознавець Михайло Дмитрієв проникливо написав у газеті “Московские ведомости”: - Із величезною відповідальністю Павло Кошиць поставився до партії Тангейзера і зробив усе від нього залежне.

То був натяк, який майже ніхто не зрозумів. Адже за останні п’ять років у Першопрестольній українець перетворився на улюбленця публіки. Не лише публіки, а й вінценосних осіб.

14 травня 1896 р. соліст Большого театру та вокальний педагог Павло Олексійович Кошиць запрошувався на урочистості з нагоди коронації Миколи II. Далі – більше.

За участь у тих урочистостях артист отримав пам’ятний коронаційний жетон. 17 травня 1896 р. в Імператорському Большому театрі в Москві відбулася урочиста програма, де була показана опера “Життя за царя” Михайла Глинки – у ролі заспівувача на сцену вийшов 33-річний Павло Кошиць.