Остання місія прем’єра Лизогуба чи Скоропадській проти Денікіна

9 листопада 1918 року військовий губернатор Одеси Едуард Бельц застрелився, а командувач Східною армією фельдмаршал Альфред Краус ще раніше виїхав на батьківщину. Федору Лизогубу не було з ким говорити. З урядовою делегацією Криму у жовтні була укладена прелімінарна угода про автономію у складі Української Держави, але…

Обставини запрошення його на цю посаду гетьман Павло Скоропадський описує так:

«Нарешті, я згадав про Федора Андрійовича Лизогуба, відомого земського діяча, згодом начальника канцелярії намісника на Кавказі великого князя Миколи Миколайовича, здається товариша міністра при Тимчасовому уряді.

Особисто я його не знав, але його репутація говорила за себе. Після деякої телеграфної заминки, він приїхав і зайняв пропоноване йому місце».

Наказ Гетьмана Павла Скоропадського про призначення на посаду прем’єр-міністра Української Держави Федора Лизогуба

Федір Лизогуб народився 6 жовтня 1851 р. у м. Седневі поблизу Чернігова, походив з відомого козацько-старшинського роду. Своїм походженням він дуже пишався.

Болгарський посол в Україні Іван Шишманов у своєму щоденнику записав свої враження від гетьманського премʼєра:

»…сказав, що уже 250 років його рід є чисто українським – ніяких польських чи великоруських домішок. Основоположником був козацький генеральний суддя. Українською не розмовляє, бо служив у земстві, а там говорили тільки по-російськи".

Лизогуби – приклад складної долі української шляхти, інкорпорованої в російську імперську систему. Його предки знали царську ласку й гоніння. Батько приятелював з Тарасом Шевченком. Рідний брат Дмитро, один з засновників «Народної волі», був страчений за підготовку замаху на царя Олександра II.

Федір Андрійович у 1888 р. отримав вищу агрономічну освіту і майже десять років був Городнянським повітовим гласним. Мав 1,5 тис. десятин землі, будинки у Чернігові і Києві.

Близько 15 років очолював Полтавське губернське земство і чимало зробив для розвитку в краї української культури. У 1915–1917 рр. служив радником з питань впровадження у краї земської реформи царського намісника на Кавказі великого князя Миколи Миколайовича.

За Тимчасового уряду працював начальником відділу у Міністерстві закордонних справ. Очолював комісію з вироблення нового порядку розгляду заяв іноземних підданих про прийняття у російське громадянство.

Після жовтневого перевороту у Петрограді повернувся в Україну. Належав до партії октябристів, я...