Нюрнберг для путіна, або Як гарантувати відповідальність за воєнні злочини в Україні

Міжнародне правосуддя «грає в довгу». І історія це довела прикладами Милошевича, Караджича, Башара Асада, Чарльза Тейлора У вересні Київ відвідав Марк Стівен Елліс - виконавчий директор Міжнародної асоціації адвокатів, Голова Консультативної групи ООН з питань, що стосуються захисту в Механізмі міжнародних кримінальних трибуналів; учасник трибуналів щодо колишньої Югославії та щодо Руанди. Його доповідь на міжнародній конференції, присвяченій відповідальності Росії за злочини в Україні, показує важливі аспекти цієї проблематики.

Тож, видається, її тези заслуговують на увагу, і будуть цікавими експертам та суспільству. Перед тим, як говорити про відповідальність за міжнародні злочини, я хочу, аби ми подумки повернулися у листопад 1989 року. Я саме був у Східному Берліні, коли впала Берлінська стіна.

Тоді ж несподівано для себе Гюнтер Шабовський, Голова Комуністичної партії у Східній Німеччині прийняв рішення відкрити кордон. Наступного дня ціле море людей почали великий перехід зі сходу на захід. Відчинилися двері свободи.

Так всі ми опинилися на самому початку масштабних перетворень у Східній Європі. Ще більш важливим є те, що ці події символізували закінчення Холодної війни і початок нового формату миру. Пол Кругман назвав це одним із чудес історії.   Нюрнберзькі принципи - основа запобіганню безкарності Падіння Берлінської стіни також означало відродження принципу відповідальності – принципу, який прийшов до нас із Другої світової.

Наприкінці війни міжнародне співтовариство вдалося до безповоротних і тривалих зусиль, аби покласти край безкарності у міжнародному праві. Запобігання безкарності – це основа міжнародного права і сьогодні. Ця основа закладена Нюрнберзькими принципами, які дуже чітко говорять про такий факт: