Новий суспільний договір

Як держава та суспільство ми не маємо права повернутись в точку, в якій ми були до війни. Потрібно засвоїти уроки всього що сталося і гарантовано стати сильнішими. Нам не вистачило розвалу радянської імперії, двох революцій і першої російської війни, щоб запустити європейський проект країни.

І ми залишались в пострадянському, не бажаючи відмовлятись від кумівства, корупції, бюрократії, колабораціонізму, телефонного права та відкатів. Але якщо після другої війни, ми не змінимось – ми зникнемо як країна. Таких навантажень не витримає жодна держава і жодна політична система.

Будь це Німеччина, Франція, Італія, Японія чи США. Тому, ми маємо змінити правила гри. Уже без олігархів, корупції та втрат часу. Яким був старий суспільний договір? Ми жили за правилами, сформованими залишками радянської системи, страхом бідності та виживання 90-х, недовірою та бажання бути чимось особливим, коли всі мають стояти в черзі, а я обійду. У нас працювали такі правила в соціальному договорі: - Українці мовчать на прояви корупції влади, влада за це закриває очі на недосплату податків українців. - Олігархи крадуть із бюджету, через схеми та недоплачують податки, але за це вони фінансують якісне ТВ, серіали та футбольний чемпіонат. - Влада підтасовує результати виборів, але не заважає отримувати пакети із гречкою. Є і гарні сторони в цьому договорі, для прикладу: - Результати виборів священні для всіх, від груп впливу до олігархів.

І не важливо хто зайшов до Парламенту чи в офіс на Банкову, це політична еліта на відведений час. Всі поважають, приймають та починають із цим працювати. - Змінність влади можлива і потрібна.