«На тебе чекають вдома жінка и нутрії». Історія бойовика «ДНР», який повернувся до України

За останніми даними, реабілітаційною програмою СБУ «На тебе чекають вдома» загалом скористався вже 331 екс-бойовик. Із них по 230 особах є судові рішення. Як люди, які довели, що на їхніх руках немає крові, повертаються до мирного життя в Україні.

Доглянуте обійстя в селищі на Донеччині, зовсім недалеко від лінії розмежування. Стіл біля будинку з червоної цегли, заплетеного диким виноградом. Господиня Олена наливає мені чебрецево-м’ятного чаю і пригощає щойно спеченим пухким бісквітом.

Поруч за столом — 56-річний голова сім’ї Микола, бойовик «ДНР». Колишній, звільнений від кримінальної відповідальності за програмою СБУ «».

Припрошуючи частуватися ще, Олена й Микола розповідають історію, яка з ними трапилася, коли в селище прийшла так звана «», а Микола (каже, що мимохіть) став поплічником бойовиків. Історію про наступне поневіряння в Росії та повернення в Україну — до дочки, до рідного обійстя, де город, кури, півні, кози. Де птахи миру голуби й улюблені звірі нутрії з людськими іменами.

Миколі було 17, коли він почав зустрічатися з 14-річною дівчиною Оленою, яка згодом стала його дружиною. Побралися за три роки.

«Велике місто поруч, залізниця — також, клімат тут помірний, хороший, тихо і спокійно. У 1984 році ми придбали тут невеличку глиняну хату. У 22 роки я почав будуватися на цьому подвір’ї — це триває й досі», — посміхається чоловік.

Назву населеного пункту просять не розкривати з міркувань безпеки.

Тепер на обійсті — цегляний будинок, літня кухня, гараж, сарай, господарські споруди. Все будували, розповідає Микола, своїми руками.

А на подвір’ї багато голубів: білих, сизих, рудих, строкатих. Пернаті символи миру в «сірій зоні», зовсім недалеко від лінії розмежування, обсіли дахи і стиха туркочуть.

Майже все своє життя Микола працював на шахті — що й не дивно, зважаючи на те, що мешкав поруч із типовим шахтарським містечком. Був слюсарем шахтного транспорту, ремонтував вагонетки. Народили з Оленою дочку.

У 1994 році чоловік закинув гірничу справу, поїхав на заробітки на будівництво в Москву та Новоросійськ. Пропрацював так десяток років, до 2005-го.

«Місяць працював — на тиждень приїздив додому. У 2005-му знову повернувся на шахту. Заробітку того в Росії вже не було, а 300 доларів можна було і на шахті заробити».

На Донеччині Микола працював на шахті до 2012 року, доки вийшов на пенсію.

...