«Ми живемо у найдепресивнішому гетто, яке тільки можна уявити» — історія мешканки Маріуполя. Частина 2

#Букви поспілкуються з мешканкою Маріуполя — Валентиною (імʼя змінено), яка з першого дня вторгнення й дотепер залишається у місті, якого “стерли з лиця землі”.— Чи функціонують магазини, точки продажу медикаментів? Чи відчувається все ще гуманітарна катастрофа у місті?— Працюють лише деякі невеликі магазини, більшість аптек зачинено. Загалом, всі продукти на базарах. Суттєвого дефіциту немає, але ж ціни на побутову хімію чи мʼясо просто не дозволяють це купити.

Гривню знецінюють дуже сильно — на початку окупацію було ½ до рубля, а тепер 1/1 чи 1/1.5. Асортименту товару немає. Десь продають ковбасу з багажника на сонці, в іншому місті — можна знайти медикаменти “з рук” за високими цінами.

Про якість продуктів, вибачте, й говорити не буду. Це зовсім не те, до чого ми звикли.Фото: Азов— Місцеві проукраїнські джерела повідомляють, що майже у всіх районах міста й досі не відновили газ, водопостачання та електроенергію. Як це — жити без звичної цивілізації та комунікацій?— Це правда.

Комунікації немає майже ніде. Погано, коли світла немає 2 години, а коли 5 місяців — звикаєш. Їжу зносимо у підвал, проте й там довго її довго не збережеш, 2 дні й продукту псуються.

Тому великі обʼєми мʼяса, сира чи ковбаси ми не можемо купити. Нам дуже пощастило, що вдалось заправити балони з газом, тож готуємо ми більше не на вогнищі. Воду нам дали після 20 червня.

До цього таскати постійно воду з джерел по спеці було нереально. Треба ж багато літрів, щоб прати власноруч, приготувати їжу, попити й помитись. Це так пригнічувало й вбивало.