Корабль для Мариуполя. Откровенный разговор с офицером Азова — Ильей Самойленко

Бернар-Анри Леви Французский философ, писатель, публицист, общественный деятель Давно я не проводил интервью, которое так поразило бы меня. Илия на глубине тридцати метров под землей. Мы в «Зуме».

Он считает, что умрет в ближайшие дни. Возможно, через несколько часов Цього чоловіка звати Ілля Самойленко. 27 років, гарне дуже бліде обличчя.

Одне око здається сліпим. Рамка чорної бороди, на диво рівно підстриженої. Це заступник командира останньої групи оборони.

Бійці тримають металургійний комплекс «Азовсталь» у Маріуполі.Ілля на глибині тридцяти метрів під землею. У нього там тьмяне й холодне світло. Ми в «зумі».

Він вважає, що помре найближчими днями. Можливо, за кілька годин.Виклик записується на відео. Ось найголовніше.— Я дуже зворушений цією розмовою.— Я радий.

Минулого року в Маріуполі ви познайомилися з нашим командиром Денисом Прокопенком. Він переказує вам вітання.— Яка ситуація сьогодні на «Азовсталі»?— Така сама, що вчора. І позавчора.

І за день до того. Уже сім чи вісім днів — ми точно не знаємо, не стежимо за часом і вже не розрізняємо день та ніч — отже, приблизно вісім днів натиск ворога дедалі посилюється. Він кидає сюди все: танки, морську артилерію, літаки.— На Заході кажуть, що росіяни атакують в основному з неба.— Так було, але ситуація змінилася.

От уже декілька днів вони дедалі активніше наступають на землі, кидають сюди сили спеціального призначення.— То це рукопашні бої?— Так. Вони накочуються, як хвилі. Це виснажує.

Ми славимося як найкращий полк Донбасу. Але зараз ми виснажені. Ритм боїв пекельний.