Когда государственность перестает быть абстракцией

Олег Рыбачук Глава Центра общих действий, бывший вице-премьер Украины по вопросам европейской интеграции Независимая Украина унаследовала от СССР не только законы работы государственной машины и модель взаимодействия с гражданами по принципу «ты никто», но и правила празднования государственных праздников Це коли офіційні ритуали наповнені церемоніями і типовими промовами чиновників.Як поводитись під час таких свят, ми засвоюємо ще у школі. Треба сидіти чи стояти спокійно, старатися не дрімати. А якщо свято — це ще й вихідний і на урочистостях не конче бути присутнім, то варіантів безліч: від відпочинку на природі до більш практичних вправ на городі біля картоплі.Коли минулого року президент України Володимир Зеленський призначив нове свято — День Державності, більшість українців відреагували на це за знайомою і описаною вище схемою.

Більшість навіть не задумувалися про що це свято: трохи офіціозу невелика плата за додатковий вихідний.Але повномасштабна війна змінила все. Держава, з якою у більшості із нас не найкращий досвід взаємодії, перестала бути чимось далеким. Вона стала тим, за що стоять хлопці і дівчата на передовій.

Бо держава — це ми, це політики, яких ми обираємо, це правила, за якими ми живемо. І ми можемо їх приймати чи, навпаки, відкидати. Це добре знає Віктор Янукович, спроба якого розвернути країну супроти волі народу закінчилася для нього плачевно.Тому це прекрасно, що напередодні свята ніхто не каже, як його проводити та що відчувати.

Відповідно, у нього можна вкласти більше нешаблонного, особистого. Зараз, коли заради збереження держави все більшій частині людей доводиться брати до рук зброю, в кожного з нас є багато особистого у ставленні до держави. Такого, що робить її символи і мільйони