Данило Самойлович. 1. Екзарх епідеміології

Проєкт «Калиновий к@тяг» продовжуємо розповіддю про українського лікаря-науковця XVIII ст., названого «величним благодійником людства» 20 лютого (4 березня) 1805 р. у Миколаєві від важкої форми гепатиту (хвороба Боткіна), пішов за межу видатний український лікар, засновник епідеміології в Російській імперії, фундатор першого (1784) вітчизняного наукового медичного товариства, дійсний статський радник Данило Самійлович Самойлович (Danilo Samoylovitch).

Тим часом у Медичну управу Міністерства внутрішніх справ Російської імперії оператор Чорноморської медичної управи А.Медовников рапортував інший діагноз – мовляв, віддав Богу душу “від жорстокої жовчної лихоманки, поєднаної з холеричним нападами”. Хоч як там діялося, а поховали колишнього головного лікаря карантинних закладів Півдня України у Миколаєві, проте, де знаходиться могила достойника, – тепер ніхто не відає.

Земна слава за ним ходила світом, а його батьківщину-мачуху оминала. За видатні заслуги в галузі медицини цього славетного українця, котрий першим у західному світі довів можливість протичумного щеплення і понад 20 років працював головним лікарем Катеринославського намісництва, визнали членом 12 іноземних академій, наукових товариств та медичних колегій Старого Світу, рахуючи Діжонську (читай: Бургундську), Марсельську, Немську (усі: 1782), Паризьку, Нансінську, Тулузьку (усі: 1783), Падуанську (1784), Ліонську (1785), Туринську, Майнцьку (обидві: 1786), Мангеймську (1787), а також Паризьке вільне королівське вчене зібрання (1783). Попри це слухняна до трону Імператорська Академія наук Російської імперії ніяк не бажала визнавати його наукових заслуг.