Андрій Любка: Як мокре горить

Волання про суцільну #зраду я сприймаю спокійно. Адже бачу, що найбільше поскиглити й понарікати люблять люди старші за мене – це також нормально, з віком усе гіркне. Як нормально й те, що мої однолітки дивляться в майбутнє зі спокійним, стриманим, але все ж оптимізмом.

Ми виросли в руїні 90-х – і бачимо тепер, що ситуація в країні вже значно, ЗНАЧНО краща.

У суперечці між прихильниками #зради і #перемоги я не стаю на жоден бік; я навіть не посередині між ними, а радше – збоку. Я не голосував за Порошенка й БПП, і принаймні наразі також не маю наміру підтримувати їх на виборах; але й не вважаю президенство ПОП суцільною катастрофою. Мені байдужа Липецька фабрика, нинішню українську владу я не називаю «режимом»; бачу, що команда Президента вирішила перемогти у наступних виборах не завдяки здобуткам і успіхам, а шляхом розчищення (дискредитація, позбавлення громадянства, компромат чи підкуп конкурентів) політичного поля, але не впадаю з цього приводу в розпач, адже політика завжди і скрізь так робиться.

Прочитавши новину про «144 реформи», я не реготав, але й не плакав. Бо, чесно кажучи, думаю, що за останні три роки таки розпочато чи втілено в життя сто сорок чотири зміни. Інша річ, що не все в нас треба реформувати, частину слід просто збудувати наново, але й попри це – я бачу реформи. Задоволений «новою поліцією», хоч і не думаю, що решту міліції також треба було перейменовувати, – так би суспільство мало чіткий вододіл між «новим» і «старим», тож «нове» важче було б дискредитувати. Але зміни – є.

В освіті, державному управлінні, незабаром, сподіваюся, і в медицині. Запровадження електронного декларування – колосальний здобуток, хоч ми ще й не встигли його належно оцінити і використати. Мені подобається робота тих хлопців з прокуратури й есбеу, які акуратно розкладають вилучені під час обшуків банкноти, – і треба визнати, що на хабарах «беруть» все частіше і все більших риб (у той же час підгодовуючи китів роттердамським кормом, це теж визнаю).

Словом, не погоджуюся я з, який для змалювання ситуації використовує лише темну палітру. Я також не належу до оптимістичних сангвініків, які радіють і тішаться всьому на світі, але не думаю, що час складати вітрила й сіяти зневіру. Мій прогноз простий: Україна буде розвиватися, але повільно. Реформи є, хоч недостатні й запізнілі; є які є – кращих не буде. Ми не станемо азійським тигром, але через 15 років рівень життя в нашій країні буде вищим, хоч ми й не наздоженемо Швеції. Так...