Житель поселка Петрово Никифоров: У Поворознюка в офисе один с веревкой подбегает, хотел меня повесить. Поворознюк вытащил пистолет и выстрелил в меня. Пуля вылетела возле сердца

Интервью на русском языке читайте позже

– Михайле, доброго вечора.

– Доброго вечора.

– Ви народилися і все життя живете в Петровому?

– Так.

– Це невеличке містечко?

– Невеличке.

– Скільки людей там мешкає сьогодні?

– Приблизно навіть не знаю.

– Але невеличке?

– Невеличке.

– Чим ви займалися впродовж життя у Петровому? Яка у вас освіта взагалі?

– У мене – електрик. Але я працював на техстанціях, займався автомобілями. Ремонтом займався, рихтував.

– Освіта середня?

– Освіта середня.

– Петрове – заможне містечко?

– Та ні. Мабуть, як і скрізь.

– Люди чим займаються переважно?

– Там кар’єр. Ну хто? Фермери. Та й все.

– Сьогодні в Україні Петрове знають завдяки [українському бізнесмену, президенту футбольного клубу "Інгулець"] Олександру Поворознюку.

– Його всі знають.

– Це така шанована людина, судячи з деяких репортажів про нього, яку всі шанують в Петровому. Люблять його в Петровому?

– Я не чув, щоб його хтось любив і хтось поважав. Більше людей на нього злі.

– А чого злі на нього?

– Ну тому, що нагле таке.

– Він наглий? Він же янгол!

– Та ну "янгол". Такий наглуватий, що не дай Боже!

– Як він з людьми поводиться?

– Ну поводиться він – як вам сказать? З ким – грубо, з ким – нормально. По-різному.

– Ви коли з ним познайомилися?

– Я познайомився з ним десь у 1993 році. У 94-м я з ним розійшовся.

– А як познайомилися?

– Я робив на техстанції. Він до мене – раз! – під’їхав. "Привіт". – "Привіт". Там трошки... Дав трошки підзаробити мені. Ну я ні туди, ні сюди – почав з ним дружити.

– А ви дружили навіть?

–Так. То в бар поїдемо, то так. То до Тані його поїдемо у Кривий Ріг.

– Це дружина?

– Ні, сестра у нього там є. Туда-сюда. Потім йому дали якусь машину – він її розфігачив.