Зеленський і газ

Віддавна питання газу в Україні – це концентрована «політика». Протягом усієї не такої вже й короткої історії незалежності на «тарифах» колотили фінансові й політичні капітали Бакай, Тимошенко, Фірташ та інші менш знакові персонажі. Газ вважався «ексклюзивною годівничкою», під яку реєструвалися спеціальні структури на кшталт ЄЕСУ чи РосУкрЕнерго.

І «поступки» Росії в обмін на «дешевий» газ теж були ексклюзивними – аж до базування Чорноморського флоту РФ в Севастополі взамін на «знижку». Право перепродувати російський газ українцям трактувалося як своєрідний «ярлик», у пакеті з яким ішло «право» говорити від імені Росії в питаннях української політики. Так тривало до останнього часу, коли Медведчука відірвали від «труби» рішенням РНБО.

Досить довго вправнішим політиком вважався той, хто вмів «домовитися» з росіянами. Навіть ціною здачі національних інтересів. А коли хтось пропонував «гріти хату бадиллям і утеплятися соломою» (як Ющенко під час чергового загострення), того український народ здавав, як козацького отамана «клятим ляхам» в оточеному таборі.

Тому що національна гордість – це одне, а астрономічні ціни за обігрів неутеплених «хрущівок» – це вже зовсім інше. Аналогічна позиція стосувалася й «національного виробника», який між модернізацією і залежністю від дешевих енергоресурсів волів вибирати друге. Характерно, що весь цей час українцям розповідали, що нам ще дуже пощастило.

Адже «в Європі», де ринкові відносини та інші богопротивні речі, народ платить за енергію «повну вартість», а підприємства просто не можуть бути конкурентоспроможними. Чому ж тоді польські продукти дешевші і взагалі звідти мало хто повертається в наш чудовий соціально орієнтований рай – це питання було риторичним. Коли настали часи відкритої