Ющенко: Чому не отруїв Путіна, коли він був у мене вдома? Не думав, що його так погано в школі вчили

– Вікторе Андрійовичу, я щасливий вітати вас сьогодні. Президента, за якого я голосував.– Дякую, Дмитре.– Я дуже хотів, щоб ви тоді прийшли до влади. І я щасливий, що ви були нашим президентом. Якщо згадувати, що відбулося з нашою країною за ці майже 32 роки незалежності, президентство Ющенка виглядає дуже привабливим.– (Сміється).

Дякую, Дімо. Це компліментарно, я розумію.– Ні, це правда.– А з іншої сторони, я хотів сказати... От моя фотографія на те, що ми називаємо "часи, коли нам снилася вільна Україна, незалежна Україна"...

А це часи, я так думаю, приблизно від Хмельницького, Брюховецького, коли, по суті, ми попали як найбільша російська колонія у її світ. І 370 років ми в тому пеклі знаходилися. У кожного покоління були мрії, були вірники, були лідери.

Навіть раніше, ніж Іван Степанович Мазепа, у нас були гетьмани, у тому числі на Лівобережній Україні, які пробували розбудувати незалежність. Це їхня мрія була, їхня ціль. Були яскраві вчинки, як у Мазепи, як на початку XX століття...

Я часто використовую в аргументах, щоб узяти і проаналізувати, оцінити тягу до суверенітету... От у XX столітті, якщо взяти від Директорії до 1991 року, ми шість разів проголошували незалежність. Ну яка країна, яка нація у Європі це робила? Причому проголошена держава трималася, як Карпатська Україна, від сили дві доби.

І всіх до пня на полі поклали. Чи ми говоримо про державу Степана Бандери 1941 року – ну, чотири дні вона протрималася. – Навіть у 1991 році, коли здобули незалежність, нічого не зрозуміли. Правда?– Абсолютно.

Якщо пригадати Мєшкова, Крим, оце бурляще все... А Леонід Макарович мені...– Світла пам’ять.– Царство йому небесне. Ми ж Єльцина відносимо до стійких демократів, умовно, звичайно, але...