Йосиф Сліпий: «Кості і крові своєї зрікатися не можна»

17 лютого виповнюється 130 років з дня народження видатного церковного діяча, глави УГКЦ Йосифа Сліпого Йосиф Сліпий (1892-1984) – одна з легендарних постатей української історії ХХ століття. Керманич Української греко-католицької церкви, духовний батько багатьох тисяч вірян. Суворий воїн духу, будитель у Франковому розумінні сенсу цього слова і невтомний трудівник.

Вісімнадцять років він провів у радянських таборах і тюрмах. Його 92-річне життя – це героїчна сага і «житіє» святого водночас. У ньому до пароксизму переплелися християнський аскетизм і упокорення, і мир з його викликами та болями.

Він – один із живих ланцюгів духовності, адже його наставником був Андрей Шептицький, а наступником – Любомир Гузар. Його духовна спадщина і настанови актуальні для нас і сьогодні. Тож яким був Кардинал Йосиф Сліпий? Через що пройшов? Завдяки чому вижив? І як став героєм шпигунського роману, який екранізував Голівуд? Хрест як доля Доля цього чоловіка дивовижна.

Хоча «доля» – це радше елліністичне поняття. У християнстві йдеться про хрест – волю Божу і волю людини. І вже з того виходить життя.

Хлопчик з невеличкого села Заздрість (Тернопільщина) став Верховним Архієпископом, Кардиналом і Митрополитом (1944–1984) Української греко-католицької церкви. Навчався у Львові, Інсбруку, Римі. Знав декілька іноземних мов, був блискуче освіченою людиною.

У вересні 1917-го висвячений у священицький сан митрополитом Андреєм Шептицьким і понад 20 років був його найближчим соратником. У 1929 році став першим ректором Львівської духовної академії. Очолив УГКЦ у 1944 – у найтемнішу і найважчу для неї добу – добу страшних гонінь, а потім і цілковитої заборони радянським репресивним режимом.