Як держава може допомогти малозабезпеченим

У періоди інфляційних сплесків переживати з приводу зростання цін має не населення, а насамперед Центробанк та Уряд країни. Саме вони повинні мати чітку стратегію реагування на інфляційні загрози. Не ховати голову в пісок, а заздалегідь розробляти план дій. Ось чому треба говорити насамперед про те, де взяти гроші, а вже потім – як їх розподілити.

Якщо всі згодні з тим, що гроші повинні йти найменш забезпеченим громадянам, це означає, що держава зобов'язана створити кілька різних каналів для надання такої адресної допомоги. Це може бути пряме субсидування, як у випадку з комунальними платежами. Це може бути адресна допомога на додаток до соціальних виплат від держави. Можна використовувати «Дію», а можна — всі канали одночасно. Питання лише — в ефективності, швидкості та адресності.

Ціни на їжу зростають. Що робити?

На жаль, в Україні будь-яка економічна дія, заява чи план миттєво піднімається на прапори політичних партій і надалі використовується у політичному контексті. Хоча це вже звично для поточних умов, які є в Україні. Але не варто самим себе лякати тим, чим намагаються лякати населення частина зацікавлених у «зраді» політиків. Тим більше, цього не варто робити, якщо йдеться про план нейтралізації потенційних інфляційних ризиків. В даному випадку я не бачу будь-яких проблем у подібній підготовці. Якби такої підготовки не було, то це справді сигналізувало би про проблеми.

Мене дивує, наприклад, що ніхто не бив на сполох, коли був інфляційний сплеск у 2014-16 роках, коли кумулятивна інфляція за три роки склала 100%, тобто споживчі ціни зросли вдвічі. При цьому практично не використовувалися жодні додаткові механізми підтримки малозабезпечених. Зараз відбувається дискусія про те, кого, як і через які канали