Ядерный шантаж. Что я думаю о подрыве Запорожской АЭС

Семен Есилевский Ведущий научный сотрудник Института физики НАН Украины, стипендиат Марии Кюри в Университете Франш-Конте Сейчас очень много шума вокруг заминирования запорожской АЭС и возможного ядерного шантажа со стороны оккупантов По-перше поки що це «шантаж шантажем» — створюється лише потенційна можливість шантажу та ультиматумів, а не висуваються, власне, якісь вимоги.По-друге, ядерний шантаж у будь-якій формі — це вкрай невигідна та відверто недоумкувата стратегія. Такий шантаж буде успішним лише тоді, коли опонент так злякається, що піде на беззаперечне виконання всіх вимог терориста. А якщо не злякається, чи злякається не настільки, щоб з тремтячими колінцями виконувати геть усе, що йому скажуть — от тоді починаються великі проблеми у самого терориста.Уявімо, що виставлено ультиматум: або ви припиняєте підтримку України, або ми підриваємо АЕС.

А їм відповідають: «Та байдуже, підривайте якщо хочете». І от що робити? Треба або виконувати погрозу, або ганебно зливатися.Від підриву нема жодної практичної користі. Навпаки, треба буде терміново виводити всі війська з забрудненої зони і ставити хрест на планах подальшої окупації, бо навіщо потрібна територія, де не можна жити? Якщо радіоактивною хмарою накриє якусь країну НАТО, то це можуть трактувати як оголошення війни чи як теракт, направлений проти них.

А якщо ще й з вітром не пощастить, то може накрити Крим. Та й вода у кримському каналі після цього досить довго буде непридатною для використання. З іншого боку, якщо злитися і не виконати погрозу, то ти лузер та дурень, який не відповідає за свої слова і якого можна взагалі не сприймати серйозно.