Від бою під Крутами і до Оксфорду: життєпис вояка армії УНР Митрофана Швидуна

Коли говорити про долю уцілілих учасників Української революції 1917–1921 років, які в 1921–1939 році проживали на Західній Україні, то не можна не відмітити, що чимало з них долучилися й до українського національного руху опору в роки Другої світової війни. Серед них і Митрофан Швидун, чия доля тісно пов’язана з Волинню та Луцьком.

Досі у наукових дослідженнях не наводився повний життєпис М. Швидуна. Вважалися невідомими і точна дата народження Швидуна, і його патронім – ім’я по батькові.

Щодо життя Швидуна на Волині після завершення Української революції, то як правило лише двома реченням зазначали, що у 1920-х–1930-х роках він був активним діячем української громади в Луцьку та що його доля після 1941 року невідома [14, с. 175].

Навіть на пошануванні Митрофана Швидуна в рамках відзначення 100-річчя бою під Крутами на його рідній Чернігівщині, яке відбулося за участі Українського інституту національної пам’яті, нових фактів про нього, здається, не було озвучено [10].

Опрацювавши архівні матеріали та залучивши маловідомі в науковому середовищі краєзнавчі дослідження авторам даної статті, чи не вперше вдалось відтворили комплексну біографію Митрофана Швидуна.

Народився він 31 травня (12 червня, співвідносно до сучасного нового стилю) 1896 році в селі Монастирище Ніжинського повіту Чернігівської губернії. Його батьків звали Матвій та Фекла [6, арк. 59]. На момент початку Української революції вчився в 1-ї Українській військовій школі у Києві.

Після початку інтервенції російської Червоної гвардії пішов добровольцем в одну з сотень, сформованої з юнкерів своєї школи для захисту незалежності. Брав участь у знаменитому бою під Крутами 16 (29) січня 1918 року, де отримав поранення у праву ногу вище коліна.

служив у Запорізькій дивізії (1918). Потому, в Армії УНР на панцерних потягах «Стрілець», «Вільна Україна» (1919) та «Кармелюк» (1920).

У грудні 1918 року був тяжко поранений у ліве плече. Через це у квітні 1920 року був визнаний людиною з інвалідністю (поранена рука геть всохла), але залишився на стройових посадах Армії УНР – в штабі 1-ої Запорізької дивізії [14, с. 175].

Героїв Крут шанували в Армії УНР. Так, 7 березня 1921 року Головний Отаман звернувся до командувача Армії УНР генерала Михайла Омеляновича-Павленка з листом, у якому попросив того представити йому реєстр «бувших юнаків 1-ї та 2-ої українських юнацьких військових шкіл», для надання тим з них, хто ще її не мав «першої старшинсь...