Варваров нужно карать

Законодательство по охране наследия в Украине не работает, но Минкульт не унывает и пишет новое, надежды на соблюдение которого тоже нет. А нужно просто выполнять законы в жестком формате: правонарушение — представление в прокуратуру — суд — приговор и его выполнение. Неотвратимость миллионных штрафов и тюрьма научит и застройщиков, и церковь уважать наследие.

Сучасний іконоклазм і світовий порядок

В історії людства було щонайменше два періоди цілеспрямованого нищення мистецьких творів з релігійних міркувань. Схоже на те, що нині, у освіченому та глобалізованому світі розпочався третій подібний період. Світ перелякано завмер і не знає, яким богам молитися, щоб припинити руйнування. І як нині охороняти пам’ятки культури, також не дуже зрозуміло.

Від Візантії до ПальміриТерміном «іконоклазм» (нищення зображень з релігійних міркувань) ми завдячуємо Візантії, де ця неприємність трапилася вперше у VII – VIII ст. Не заглиблюючись у богословські матерії повідомлю, що духівництво дійшло висновку, буцімто ікони не відповідають настановам східного християнства (хоча формально на той час церква не була ще остаточно розділена на західну і східну) і підігріті проповідниками натовпи ринули нищити ікони та мозаїки. Щоправда, відбувалося це переважно у східній частині імперії. На Балканах іконоклазм не мав успіху, та й у столичному Константинополі натовпам руйнівників особливої волі не давали.

У ХVI ст. найбільш радикально налаштовані протестанти у Швейцарії, на півночі Франції та у країнах, що нині називаються Бенілюксом, вирішили, що у храмах не повинно бути скульптурного оздоблення та мальованих вівтарів, бо це пережитки ненависного католицтва. І знову фанатичний натовп ринув трощити мистецькі шедеври та навіть звичайні придорожні хрести. Щоправда, проти виступили цехи живописців та їхні грошовиті замовники. Не те, щоб їм вдалося вгамувати роз’юшений натовп, але Гентський вівтар та низку інших видатних творів таки врятували.

Був ще один не надто відомий широкому загалу рух. Не те щоб іконоклазм, а так – невеличке редагування. У Московському царстві ХVII ст. не толерували так звані ікони «фрязького письма». Фрязьке письмо – це невинна спроба іконописця, який десь колись побачив західноєвропейську картину, застосувати нову живописну манеру – використати світлотінь для моделювання ликів, надати їм об’єм. Це було неприпустимо з точки зору традиції, тож натовп із священиками на чолі вривався у будинки, вилучав крамоль...

Читать на argumentua.com