Украина победит. Что я увидел в Харькове, Бахмуте, Запорожье и Николаеве

Бернар-Анри Леви Французский философ, писатель, публицист, общественный деятель Бернар-Анри Леви с украинскими воинами в Харькове (Фото:Предоставлено автором) Я не говорю, что игра завершена. Путин, как и все диктаторы в тупике, может поставить на карту все, чтобы избежать разгрома, капитуляции и международных трибуналов.

Но это закон Гарному сірому поїзду потрібно лише чотири години, щоб подолати п’ятсот кілометрів між Києвом та Харковом.Сьогодні ранок 9 вересня. Вчора за наказом президента Зеленського розпочався блискавичний контрнаступ.

Поїзд майже порожній. Ми самі у вагоні.

З нами лише невелика група супроводу — українські волонтери, які з нами їдуть від самого Львова.Ось вокзал у Харкові у пастельному світлі цього літа, що досі триває, — теж безлюдний.На перший погляд, місто належить до найбільш постраждалих від війни. Його бомбардували у березні, коли росіяни сподівалися залякати і зламати його за три дні.

У травні, коли їх заблокували на північних околицях міста, і вони помстилися, розстрілюючи всі свої боєприпаси по ще більше зруйнованих житлових будинках.І найновіші обстріли, з відстані тридцяти кілометрів на схід, куди їх відтіснив контрнаступ: розтрощена адміністративна будівля, дитячий садочок із різнокольоровими ігровими майданчиками, де вітер розхитує єдину вцілілу гойдалку; електрична підстанція, руйнування якої наступної ночі залишить без світла цілі квартали та лікарню.Попри все, місто живе. Воно порожнє, але живе.І навіть на цих постраждалих околицях, де ми зустрічаємо лише дивну розгублену молоду жінку в камуфляжній куртці, із якимось абсурдним візочком, в якому сидить завелика для нього дитина (вони два місяці не виходили з підвалу), є щось таке (Тиша? Спокій? Три веселі солдати, які в парку