Снос исторического здания в центре Киева. Почему это не последний такой кейс?

Анна Бондар Народный депутат Украины, архитектор Наглый снос здания первой половины XIX века на Ярославской, 13-Б под видом реконструкции. Об этом многие высказались, но предлагаю исследовать причины. Де-факто забудовник на Ярославській — злочинець проти історії міста і культури, але де-юре — ні.

Якщо йому щось виставлять (наприклад, 850 грн штрафу за самоуправство: не демонтаж паркану відповідно до скасування картки про порушення благоустрою) — то це буде «перемогою» (в суді). Чому так?Система прийняття рішень стосовно цінної (в тому числі рядової історичної) забудови суперечить здоровому глузду. Адже ці рішення має приймати місто.

А їх не приймає ніхто.Я не кажу про пам’ятки. Рішеннями щодо статусу і вимог до пам’яток опікується держава — управління охорони культурної спадщини при ОДА (КМДА), Експертна рада при Мінкульті… і далі по тексту закону про охорону культурної спадщини. Я ж кажу про цінну забудову, яка не має статусу в законі, але має статус у громади.

Це може бути стара, або не стара забудова. Але однозначно знакова: дуже гарна з точки зору містян і фахівців; або така, що надихає, і поруч з нею постійно фоткаються; або така, з якою пов’язані важливі події міста.Державою такі будинки не захищені. Тому, що не пам’ятки.

І тому, що сьогодні в Україні найчастіше не власник майна робить реконструкцію з метою покращити своє майно, а чужа для цієї місцевості людина бере у міста в оренду під забудову ділянку (це в принципі нонсенс, землю треба купувати й ставати її власником) і робить все для отримання найбільшого прибутку. І чхати він хотів на genius loci.В політиці Європейського Союзу, до якого ми прагнемо, є «Рамкова директива щодо відходів (2008/98/EC)52». Вона має на меті до 2020 року досягти 70% переробки